Найвища школа та її плоди

 

Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?

1 Кор.1:20

 

Христос Свого Отця вблагав,

Щоб Утішителя та Вчителя нам дав:

«Він нагадає все, що казав Я,

Дух Істини Його ім’я».

 

Зійшов з небес Святий Учитель,

Дає нам силу Ісус Спаситель,

Ми вже не сироти на всі дні,

Служба Господня тут на землі.

 

Дух Святий будує людську серцевину,

Відшліфовує кожну деталь,

Вчить проходити смертну долину

Та направляє в небесную даль.

 

Нема в школі парт, норми для уроків,

Його школа працює вдень та вночі,

Щоб позбутися нам земних пороків,

Слабуватих несе на Своєму плечі.

 

Учитель наш лагідний, добрий, бо любить,

Роздратований не буває ніде і ніколи,

Вірних Своїх не кине, не згубить,

Глибоке знання дають Його школи.

 

Він вчить любити своїх ворогів,

Що шаленіють, розсіваючи зло,

Не родить бо правди в людині зло,

Любляче серце випромінює добро.

 

Дух Святий навчає жити по Слову,

Що Бог дав для розуміння людині.

Воно багатогранне, має міцну основу

Від початку віків аж до нині.

 

До Бога Живого йдемо на пораду,

Він вказує вихід і знає Він вхід,

Хоч часто ворог ставить засаду,

Дух Святий виводить людину із бід.

 

Церква Христова – живий організм,

Дух Святий вчить її, будує,

Проходить очищення, щоб не було кривизн,

Веде її в вічність та за нею слідкує.

 

Вчися старанно у школі Духа Святого,

Над Словом роздумуй, в Нього вникай,

Наш вірний Учитель, посланець від Бога,

Направляє вірних у небесний край.

 

Такі люди мають небесну освіту,

В ній висока духовна мораль.

Світ її не сприймає, бо вона не від світу,

Люди вік коротають в темряві, а жаль…

 

Наш вірний Учитель все знає,

Що було що є і що буде,

Він в глибини Божі та людські проникає,

Ідучи із Ним, ніде не заблудиш.

 

Перед знанням величного Духа Святого

Глупотою стає мудрість людських наук,

Бог людину створив з пороху земного,

Бо Він творить Словом не пркладаючи рук.

 

Найвища школа, найвища освіта

Дає знання вірним від Духа Святого,

Утворилась Кров’ю Нового Завіта,

Вчить уподіблюватись до Отця Благого.

 

Плоди вчення – то плоди віри,

Та не весь люд про них знає.

Господь дає все вірним в повній мірі,

Хто Його любить – Його в серці шукає.

 

Будь прославлений, Боже, на вічні віки,

За вчення, де мудрість можем черпати,

В безодню канули наші гріхи.

НЕ ЛЮБІТЬ СВІТУ     

 

Не любіть світу, ні того, що в світі:

Тут розставлені пастки, тут натягнуті сіті.

 

Ловлять тут душі на барвисту приманку, -

З малої дитини, з життєвого ранку.

 

Кличуть із близька, манять здалека,

Зловлений буде, як безкрилий лелека.

 

Важкий гріх кинуть на твою спину,

Душу знівечать,спустошать людину.

 

Не любіть світу, тут неправди і блуди,

Залетівші у сіті нещаснії люди...

 

Любіть ви Бога,  Який над нами,

Він поведе вас другими путями.

         ОБЖИНКИ

 

Що ти Господу приніс,

Хоч зробив один покіс?

На твоїй землі обжинки –

Які зробив добрі вчинки?

 

Хто за Господом іде,

Той плоди Йому несе –

Без плодів ти – пустоцвіт,

Бог не любить, ані світ.

 

За всі плоди слава Богу,

Бо дають вони підмогу –

Хоч у тілі насититись,

Хоч духовно збагатитись...

 

Скільки твого фіміаму

Положено в чашу храму?

Що приніс до Божих ніг

На святий Його поріг?

 

За святих взивав день в день,

Чи співав Богу пісень,

Чи складав Йому подяку

За допомогу всіляку?

 

Чи ти був тією сіллю,

Що спиняє світ від тління –

Бо Христос скоро гряде,

Чи пильнуючих  знайде?

 

Чи допомагав вдовиці

Та одинокій сестриці,

Як просила тебе дуже –

О згадай, згадай же друже!

 

Можеш здержати язик,

Який говорити звик,

Мов палаючу геєну,

Що осквернює людину?

 

Чи був виконавцем Слова,

Що духовності основа?

Може плоті догоджав,

Перше місце їй давав?

 

Знай, марноти цього світу

Не дадуть сили для зліту

Та підріжуть віри крила...

А без віри яка сила?

 

Чи прощати ти умієш,

Чи собою володієш?

Може, тільки на словах –

Вилетіло, наче птах,

 

А у серці докоряєш,

Хоч закони Божі знаєш

Та немає чим покрити...

Необхідно всіх любити!

 

Чи шукав ти сучок в оці,

Правди на своєму боці,

Силувався доказати,

Наче в суді адвокати?

 

Чи давав ти десятину?

Щоб не дать, шукав причину –

Бо й для себе знадобиться –

Бува трудно поділиться...

 

Що вложив ти в діло Боже,

Що зробив для нього гоже,

Який скарб зібрав нетлінний,

Що у Бога такий цінний?

 

Перевір, наче азбуку,

Взявши в поміч ту науку,

Що іде вона від вишніх, -

Застереження для грішних.

 

Вникни в себе, придивися,

Чи бува не заблудився?

Не скотитись би донизу,

Не вподобитись до хмизу,

 

Що відсікся від Христа,

А у серці пустота...

Подивися, перевір –

То любов, а не докір!

 

...Що ти Господу приніс,

Хоч зробив один покіс?

Він наш Бог, Він наш Цар –

Що приніс Йому в дар?

 

Овечка з Христової отари

 

Я овечка з Христової отари,

В духовній живу боротьбі,

Світ з ділами мені не до пари,

Мій добрий Пастир, живі у мені!

 

Він взяв мене в Свої руки,

Через Слово своє очищає,

За мої гріхи терпів муки,

В святих небесах мене чекає.

 

Не дам місця в серці печалі,

Христів мир хай торжествує,

Надіюсь, що Господь піднесе в небесній долі,

Навіки там Його любов запанує.

 

Я не тільки себе представляю,

А Божих дітей, що у світі живуть,

Хто свого Творця всім серцем кохає

Та по сліду Христа ідуть.

 

Хоч земля для нас стала чужою,

Господь нас вибрав із землі,

Наші очі часто залиті сльозою,

Та скоро ми покинемо її.

 

Під ношею Христа не захитаюсь,

Його не віддам нікому, ніколи,

В духовному бою я змагаюсь,

Духа Святого проходжу тут школи.

 

На землі з нами сила Духа Святого,

Він краще піклується, як рідная мати,

Світ не знає Бога, Благлгл, Живого,

Він є Всюдисущим, щоб нам помагати.

 

Де б ти не поїхав, де б не бував, –

Дух Святий ніколи нас не залишає.

Нам Господь Його на землю послав,

Хто вірний і любить,  – той перемагає.

 

Наш Всемогутній Бог – то нищівний вогонь,

Він Той, що скелі ламає.

Ніхто не вихопить людини з Його долонь,

Своїх дітей у тіні крил ховає.

 

Овечки з Христової отари,

Любіть свого Пастиря понад усе!

Не накриють вас ворожі чорні хмари,

Дорожить Господь вами і вас пасе.

 

Ніякий хижак вас не подолає,

У вас зброя не людська, а духовна.

Вогонь Духа хай у серці палає,

Над вами є влада Господня, верховна.

 

Будь благословенний, Господи Боже!

Твоя величність, слава і краса,

В наших серцях зробив для себе ложе,

Хай падає на нас Твоєї благодаті роса!

 

Перед світанком

 

Перед світанком на сході небосхил рожевіє,

Земля покривається живою росою,

Перед світанком пташина співає, радіє,

Господь обновляє силою, красою.

 

В гріховному світі є свої закони,

Вони полюбляють лише темноту,

Перед багатством б’ють свої поклони,

Віддають душу на служіння гріху.

 

Темної очі іде звір на лови,

Щоб жертву для себе вхопити,

Напитись живої гарячої крові.

А перед світанком іде відпочити.

 

У кожного з нас обставини різні,

Та форма падіння одна,

На землі воюють темні сили грізні,

Схоплюють душу та тиснуть до дна.

 

Скоїний гріх тягне донизу,

Віддаляє нас від Христа,

Людина впадає в духовну кризу –

Не течуть живі води, криниця пуста.

 

Така людина духовно заснула –

Людськії душі падають в той сон, –

Зробила гріх, на нього рукою махнула,

Таким чином попала у духовний полон.

 

Скоро прийде Жених, а світильник погас…

О, діво, як вийдеш його зустрічати?

Вставай, купи оливи в запас,

Щоб тобі нині духом палати.

 

Якщо серце захаращене хламом,

Проси Ісуса в своїх молитвах,

Лише Він очистить, засіяє храмом,

А всякий непотріб щезне  на вітрах.

 

Господь приготовив Царство небесне, –

Не рівня земному, що часом згорить.

Там вічне життя – світле, прекрасне,

Зусиллям береться, – пильнуй кожну мить!

 

Наш Бог всесильний, все подолає,

Схились перед Ним, довірся Йому,

Духом наповнить, серце заспіває,

З радістю зустрінеш ранкову зорю.

 

Углубляйся в Слово – там Дух животворить,

Там воє багатство – криниця жива.

Дух Святий нині до народу говорить:

«Пий живу воду, бо скоро жнива».

 

Перед світанком наречена заснула,

Хоча одиниці, та все-таки є.

О, діво прекрасна, якби ти збагнула, –

Христос хоче ввести у Царство Своє.

 

Хоч змучена бурею, – стань міцно на ноги,

Як сили нема – Господа благай.

Йордан пред тобою, пливи до знемоги,

А за Йорданом твій рідний край.

 

Забудем горе, забудем нестаток,

Господь витре з твоїх очей сльозу,

Адже носиш у серці спадщини завдаток,

За все Господа слав та поклоняйся Йому!

 

Перемагаюча любов

 

Нас научає наука Христова

Любити Бога та ближнього свого.

Любов піднімає, любов і прощає,

Любові повік зло не здолає.

 

Якщо не любиш сестри чи брата,

Знай, що духовна буде страта,

Бо ти його бачиш лише наяву,

Оцінку ближньому виставляєш свою.

 

Молись за нього і стане кращим,

Колись і ти лежав в рові нещасним.

Бог не людина, Він серце бачить,

Йде і піднімає з болота лежачих.

 

Недолік один для нас майже всіх:

«Ти кращий, ти вищий», - а то вже гріх.

Відкрий Богу серце, з Ним поговори,

Прийде тобі поміч від Бога згори.

 

Колись лютий ворог тебе в землю втоптав,

Господь розкаже, як тебе піднімав.

Лежала у серці лише чорнота,

Обмився, очистився кров’ю Христа.

 

Не пишайся собою, Господом хвалися,

За заблудшу овечку постійно молися,

Господь піднімає, дає живу воду,

За твоє клопотіння дасть нагороду.

 

Перш за все старайся Господу вгодити.

Хоч ворог буде за тобою слідити,

Страх буде сіяти, йдучи по п’ятах,

Укріпляйся духовно, відлітає як птах.

 

Дух Святий більший, що живе у тобі,

Направляй вогонь на духа злоби,

Адже Боже Слово скали ламає,

Наш Бог Всесильний, ніхто не здолає.

 

За милість Бога прославляймо,

За любов безмежну честь, хвалу віддаймо,

Бо більшого щастя нема на землі,

Як завдаток спадщини, що в тобі і в мені.

ПОСПІШИ НА БОЖУ НИВУ

                                       Іс.52:7

 

О невже на Божий клич

Явишся, як той панич:

На Господню ниву не спішиш йти,

Ждеш на Божу благодать,

Хочеш в ній перебувать

І в Христову славу увійти...

 

Закопав в землю таланти,

Ті Господні діаманти,

Бо ж трудитись всім нам на землі,

Бути сіллю, світлом бути

Та заблудших навернути –

За труди Він дасть вінець тобі.

 

Як прийдеш ти до Христа

Без єдиного снопа?

Стидно глянуть в очі ті святі...

Він розгорне в Книзі повість –

Заговорить твоя совість,

Пізно буде каятись тоді!

 

Божі ниви вже дозріли,

Виходи на Боже діло,

Не марнуй же свого часу тепер ти!

Косовиця жде велика –

Управляє в ній Владика –

І на клич Господній скоріш йди...

 

Якщо ти слуга Господній,

Пробудись скоріш сьогодні

І збирай для Господа плоди.

Він чекає, тебе зве,

Скоро, скоро Він гряде, -

Щоб у Його славу увійти.

 

Обіцяє відпочинок:

Там не буде вже обжинок,

В небі все готове тебе жде.

Попрацюй же ти з натхненням

І прийдуть благословення,

Милість Божа мимо тебе не пройде.

 

Молодії же серця,

Будьте вірні до кінця,

Не заглядуйте на грішний світ,

Несіть Слово до народу,

Господь хоче дать свободу

Так, як каже нам Новий Завіт.

 

У скорботах, у двобою

Ввійдемо до Його спокою.

Хоч тернистим шляхом треба йти.

Молодому та старому

Із плодами йти додому,

Щоб в Христову славу увійти.

 

           ПРИЙДЕ ЧАС

 

Не нам на прю із Богом стати,

Не в праві ми Його судить.

Не будемо в світі блукати,

Ми будем Господу служить.

 

Він є Господь над всім і всьому –

Все те створив наш Бог один.

Земний народ бере додому,

А над народом – Божий Син.

 

Настане час, прийде розлука

Із тимчасовим на землі.

Для нечестивих то – розпука,

Для вірних – обітовані краї.

 

Там вже не буде сліз, ні горя,

Там буде Божа благодать.

Господь Христос, як ясна зоря,

Буде у славі там сіять.

 

Недовго вже осталось ждати,

Недовго нести вже свій хрест,

Гріховну плоть нам умаляти

Та світу кидати протест.

Прохожий

 

На землі живу як гість

І тут я прохожий;

Тут марнота, горе, злість,

Світ мені ворожий.

 

Духом, Боже, я з Тобою –

Плоть до світу пнеться.

І весь час я у двобої,

Знаю – все минеться.

 

З Богом в серці подолаю

Лють і злобу вражу.

Тебе, Господи, благаю,

Тобі все розкажу,

 

Що душа моя втомилась

В вічному двобої,

Щоб земна мить зупинилась

Ввійти в Царство Твоє.

 

Перехід самий трудний,

Де йдуть по одному.

Благослови, Боже Святий,

Дорогу додому!

Радуйся і пам’ятай

 

Екл. 2 р.

 

Хліб пускай свій по воді –

Хто голодний, хто в біді.

Прийде час, наступлять дні –

Все повернеться тобі.

 

Давай частку від добра,

Бо не знаєш часу зла,

Як не знаєш вітру путь,

Як люди на світ ідуть,

 

Як ростуть вони в утробі,

Як вспадковують подоби

І не знаєш Бога чину.

Зранку сій же насінину,

 

А під вечір без спочинку

Людям роби добрі вчинки.

Життя пливе, як вода,

Все, що в світі – марнота.

 

Завжди тішся, пам’ятай,

Все погане відганяй,

Бо кожному за провину,

Буде суд Господнім Сином.

 

Не минути того дня –

Порох знов прийме земля.

Завжди тішся, що живеш,

Бо життя ти не збагнеш.

 

Ніби ясно, в той час й ні,

Все лежить у глибині.

Пам’ятай про дні темряви –

Сила в Бога для переправи.

 

Розмова на самоті

 

Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище!

Пс.62:68

 

Поговорю з Господом на самоті,

Серце відкриваю та розказую, що мене хвилює,

Бо моя мудрість вся у Христі.

Мій Бог, мій Господь мене почує.

 

Я люблю Тебе, Боже, тому довіряю,

Розкажу про свої сердечні глибини,

По Твоєму Слові свої кроки звіряю,

Твоя порада цінна для людини.

 

Не дам очам своїм заснути,

Не поговоривши з Господом в Дусі Святому.

Він положе на серце, як в кожній ситуації бути,

Щоб не збочити з дороги до рідного дому.

 

Господь розставвить Свої дороговкази,

Вкладе у розум Свою пораду

Пройти чистим біля духовної прокази,

Бо ворог душі ставить свою засаду.

 

Я живу в Господі, а Він у мені,

Ношу велике незбагненне багатство,

Такого не знайдеш на смертній долині,

Своїх  вірних вводить у небесне Царство.

 

Хоч крута стежина веде на вершину,

Йду за Господом з хрестом на плечах,

Любов Божа воскресила грішну людину –

Людська душа дорога в Божих очах.

 

Людина людину може принизити та осудити,

Тому що на ній гріховная плоть.

Хто ще може тебе так любити,

Як тебе полюбив твій Господь?

 

Частіше говоріть з Богом на самоті,

Кладіть тягарі Йому в ноги,

Наша праведність, мудрість, сила – у Христі,

Лише Він допоможе пройти через всі пороги.

 

З Тобою, мій Боже, на землі живу, іду,

У Тобі радію, буває, і плачу.

Та твердо я вірю: з Тобою дійду,

На землі живих Тебе скоро побачу.

 

Не замикайтесь, друзі, у собі,

Викиньте із сердець гріховне каміння.

Над нами очі є Господні,

Чисті серцем будуть мати спасіння.

 

Любіть свого Господа понад усе,

Розкриваючи свої серця притому.

Він – вічне життя, що радість несе,

Скоро, скоро забере вірних додому.

 

Всемогутньому Богу честь і хвала,

Він звершає у нас Свої діла,

Розсіває сумніви та печалі, як дим,

Підемо з натхненням в любові за Ним!

       САМАРЯНИН

          Лук.10:32

Посеред дня з Єрусалиму

Спускався чоловік в долину

Та прямував він в Єрихон,

Де був притоптаний закон,

 

Що Богом даний для людей –

Спішив в те місто іудей,

Як очутившись сам на сам,

Розбійників зустрів він там.

 

Пограбували ще й побили,

Знівечили та залишили...

Лежить і стогне іудей,

А кров все сочиться з грудей.

 

Спрагу би вгамувати водою –

Та всі обходять стороною:

Священик мимо проходив –

Холодний погляд залишив,

 

Хоч він надів на себе рясу –

Для ока лиш зробив прикрасу;

Та в серці там – сніги, зима,

Любові там нема, нема...

 

Проходив також і левіт,

Такий же самий дав отвіт;

Тільки постояв осторонь,

Не загорівся в нім вогонь.

 

Бо в нього також в серці лід,

Пройшов – і щезнув за ним слід...

Кров’ю просочилась земля –

Його обходять всі здаля.

 

Лиш мухи рояться над ним,

Безпомічним, та ще живим.

Самарянин тут проїзжав,

Побачив горе і примчав,

 

Хоч іудеям самаряни

Були чужинці і погани –

Серце його, повне любові,

Не глянуло, якої крові...

 

Лежить людина в безнадії,

На спекоті й вітер не віє;

Кінчаються життєві сили,

Тут недалеко до могили.

 

Самарянин був з ослюком,

А на ослі – бурдюк з вином;

Все необхідне мав при змозі –

Чого не трапляється в дорозі...

 

Обмивши рани, обв’язав,

Його з собою він забрав

Та посадивши на осла,

Довіз до ближнього села.

 

В гостинницю ще й поселив,

Потурбувався та лишив;

Грошима дав ще допомогу,

А сам направився в дорогу.

 

Господарю сказав він там:

“Як більше стратиш, я віддам,

Як повертатимусь назад;

Ти доглядай, все буде в лад.”

 

З Єрусалиму йдуть святого,

Спішать в обійми духа злого –

Та попадають в Єрихон,

У вічний демонський полон...

 

Самарянин – то наш Господь,

Лікує душу нашу й плоть,

За нас пролив Він свою кров,

Бо Бог Всевишній – то любов!

 

Світильник

 

Візьми світильник в свою руку,

Міцно тримай, не випускай,

А на озброєння – науку,

Яка веде в небесний край.

 

Неси його над головою,

Щоб люди бачили Христа,

У серці з вірою твердою

Росточком любові пророста.

 

Щоб там оливи було повно

Залито по самі вінця,

Проживши гідно, не гріховно,

Вдивляючись в Божого Агнця.

 

Який прийде на землю вдруге,

Щоб діло Своє тут звершати.

Держись в житті не без напруги,

Не дай світильнику згасати.

 

Господь освітлює темряву,

З небес Він поміч посилає.

Йому єдиному во славу

Світильник хай вогнем палає!

Свята оселя

 

Наступить час, скінчаться муки,

Побачу Бога наяву,

Не буде більше з Ним розлуки –

В святу оселю перейду.

 

Усім Господь там управляє –

Нема ні зла, ні марноти,

Господь Сам світлом там сіяє –

Із нами Ти, єдиний Ти.

 

Вічне життя пливе рікою,

Нема ні краю, ні кінця,

Бо так задумано Тобою,

Любов’ю сповнені серця.

 

Тут остається зовсім мало

Пройти тернистий вузький путь,

Щоб світло в серці не згасало,

О мій Господь, зі мною будь!

         СІТКА

 

Сітка є у птахолова,

Сітка є у рибака.

Сітка служить для улова,

Щоб схопити простака.

 

Сітку збудував павук,

Щоб здобич зловити,

Залетівшій завдасть мук,

Кров буде точити...

 

Сітку має світу князь,

Хоче тебе збагатити:

“О душа, скоріш залазь!”

Він навчить, як в світі жити...

 

Будеш брата ти дурити,

Обіцяти неможливе,

Будеш бідного гнітити, -

Такий путь йде до наживи...

 

Гріх породить інший гріх –

Розірвуться зв’язки з Богом.

В правді встояти не зміг –

Останешся за порогом.

 

Сітку ставлять для людини

Наче в птахолова:

Правди тут нема й зернини,

Лиш одна полова.

 

Не пхай голови в ярмо –

Жде тяжка робота –

З чого воно б не було,

Хоч з чистого злота!

 

Батоги на поготові,

Щоб тебе привчати:

Будеш землю ти орати

Та будеш мовчати.

 

Багатим тобі не стати,

Бо не вмієш рахувати.

Божу благодать дано –

Не вимінюй на ярмо.

 

Господь для нас все зробив –

Йди на все готове.

То ж будуй своє життя,

Як сказано в Слові.

 

Сон Якова

 

Бут.28

 

Покликав сина Ісаак,

Що Яковом звався,

Благословляв, сказав так:

«В дорогу збирайся.

 

Підеш, сину, до Падану

Жінку вибирати,

Дочки ростуть у Лавана –

Якусь з сестер взяти.

 

Бо Лаван – рідний брат

Матері Ревеки,

Одружишся – буде сват

З рідні, недалекий».

 

І пішов Яків з хати,

Взяв харчів з собою,

Умивалась рідна мати

Гіркою сльозою.

 

Як дійшов він до Харану,

Вже стало смеркати,

Зробив постіль із бур’яну

Та й уклався спати.

 

Під голову положив

Каменя гладкого

І вночі у сні побачив

Господа Святого.

 

Ось драбина на землі

До небес сягає,

Із драбини угорі

Господь промовляє:

 

«Благословяться у тобі

Всі племена земні.

Я вибрав тебе від утроби,

Щоб ти служив вірно мені.

 

Дам тобі й потомству твому

Землю в володіння,

Мир, достаток твому дому,

Розмножу насіння

 

І потомство розпорошу,

Як по землі порох,

На схід, захід Я розширю,

Не здолає ворог.

 

Буду тебе пильнувати,

Я тебе не кину,

На діла благословляти,

Як Свою дитину».

 

І встав Яків з позарання,

Взяв каменя того,

На якому в сновидінні

Бачив Бога свого:

 

«На тому камені буде

Божий дім стояти,

Сюди прийдуть вірні люди

Богу славу дати».

 

Оливою каменя полив

Помолився Богу,

Щоб його благословив

На дальшу дорогу.

 

       СПОКУСА

 

Йде дорогою й ридає

Дівчинка Оксана –

Жаль їй груди розпирає,

Бо побила мама.

 

На дорозі зустрічає

Її сестра Емма

Та схвильовано питає,

Що тут за проблема.

 

–  Мене мама покарала, –

Говорить Оксана, –

Часто я її брехала,

Ох, і била мама!

 

–  Ми з тобою християни,

Чуєм Слово Боже:

За неправду суд настане –

То діло вороже!

 

Наш противник сатана

Б’є, губить, руйнує,

Лжець він із давен давна,

В ньому зло панує.

 

Ти, Оксанко, попроси

Ісуса в молитві –

Його Слово гостріше

Від всякої бритви –

 

Щоби в серці жив Ісус

Та давав пораду,

Оберігав від спокус

Являв Свою владу.

 

А як прийде сатана

Під двері сердечні –

Не відкривай їх сама,

А звернись в молитві:

 

“О Ісусе, прошу я,

Вийди зустрічати –

Біля серця сатана,

Прийшов спокушати!”

 

От Ісус іде тоді,

Двері відчиняє –

З переляку в сатані

Аж дух умліває!

 

Вибачився на ходу,

Каже: “заблудився!”

Втік, зігнувшись у дугу,

Аж дим закурився!

 

Як стукає сатана,

Щоб ввійшла спокуса –

Не йди відчинять сама,

А проси Ісуса!

 

СПУСТОШЕННЯ

 

За Слово Боже було гоніння,

Були тюрми, заслання, тортури,

Сльози дитини, жіноче страждання,

Відкриті справи в прокуратурі...

 

Змінились люди, змінився їх стан;

Що лежить в серці – те говори.

Свобода настала для всіх християн,

Немає вже утиску від влади згори.

 

Спокусник тут же поміняв свої плани,

Скинувши з себе стару одежину,

Біля серця розставив сіті та ями –

Внутрі він руйнує людину...

 

В Вавилоні розпуста на фоні розкошів –

Навчають нас жити герої екрану;

А за науку ми платимо гроші –

За скалічені душі, за смертельнії рани.

 

На всякому місці журнали, книжки –

Наглий “просвітитель” навчає без школи –

Читайте, вникайте, підлітки, юнаки!

Такої гидоти не було ніколи...

 

Маленький школярик детально все знає –

Не скаже бабуся, що в капусті знайшли –

Закордонне кіно його научає,

Далеко-далеко вперед ми зайшли...

 

Нагота увійшла в теперішню моду,

Виставляючи тіло своє напоказ,

Забувши за Того, Хто дав нам свободу,

Якою ціною Він душі нам спас!

 

Молоде покоління бродить ночами,

Під покровом темряви творять “чудеса”,

Дух, душу годують гнилими плодами –

Де ділася мужність, розум, краса?

 

Спустошення йде зверху донизу:

Куди тільки звернешся – давай хабарі!

Спираючись на економічну кризу,

Та горстка людей живе у добрі...

 

Розкішні машини, за містом в них дачі –

Не скромні будинки, а справжні замки;

У літнюю пору, як сонце гаряче,

Летять наче птиці на чужі острові.

 

Молоде покоління! То ж Господь вас чекає,

Тікайте від них, не наслідуйте їх!

Тернина, будяччя, солома згорає –

Станьте ви твердо на Божій поріг.

 

Не дивіться на того, в кого грошей багато –

Скоро настане стражданням кінець...

Буде радість, любов, буде свято –

Нам все приготовив Небесний Отець!

 

СТРАЖДАННЯ ЄРУСАЛИМА

 

          Плач Єр.4

 

Вже золото потемніло,

Що колись в вогні кипіло.

Ціна його – наче глина:

В гріхи впали, ось причина.

 

Порозкидане каміння,

Було в храмі, - пішло в тління,

Бо священники й пророки

Робили ганебні кроки.

 

Господь вилив на них гнів

За непослух Божих слів.

Праведників кров лилася,

За все помста відбулася.

 

На вулицях люди мліють –

Голод, спрага – шаленіють...

Нема хліба, ні води,

Все засохло навкруги.

 

І втікали люди з дому,

Бо гріх більший, як в Содомі.

Краще тим, що лежать в гробі,

Як при голоді, жалобі.

 

До костей присохла шкіра

З чорним мохом, як у звіра.

Своїх діток їла мати...

Що тут можна ще додати?

 

Став молитися народ,

Щоб Господь послав щедрот,

І скінчилась ота кара,

Перейшла, як чорна хмара.

 

Радуйся, дочко Сіону –

Господь взяв під охорону

Та простив тобі провини

Так, як батько для дитини.

 

         СТРАХ

 

Йшов в дорогу чоловік,

Як стало смеркати,

Через ліс навпростець,

Там, де жила мати.

 

Йдучи лісом по стежині –

На дворі стемніло –

Глянув, пред ним у долині

Дивне щось сиділо.

 

Очі в нього – дві іскрини,

Роззявляє рота, -

Страх напав у ті хвилини,

Вже йти неохота.

 

Ноги стали наче з вати,

Затряслись піджилки...

Чи йти вперед, чи вертати,

Щоби без помилки?

 

Дальше підеш – попадешся

Нечисті на зуби,

Але з ним не об’яснишся,

Бо трясуться губи.

 

Десь над лісом нічну тишу

Пугач розриває,

Переляком в бідну душу

Страху навіває.

 

Повернув він свої п’яти,

Та дождавшись ранку,

Вирішив путь подолати

Вже після сніданку.

 

І пішов він тим же шляхом...

Бачить, при долині

Пень вночі світився прахом,

Бо згнив в середині.

 

...Страх має великі очі,

І в ньому є мука;

Діє в пітьмі серед ночі,

Як з Богом розлука.

 

Там, де гниль у середині –

Тобто гріх гніздиться –

Страх живе у тій людині,

Голіяф з’явиться;

 

Він буде йти по п’ятах,

Нашіптувать тоже,

Сіять злобу, сіять страх,

В серці зробить ложе.

 

Через страх завжди він діє,

А Бог – через віру...

Що плекатимеш в надії,

Будеш мати в міру!

Стрибок через тин

 

Вийшла овечка з Христового стада

Таємно. Як темно було у дворі…

В гріховному світі лежала принада –

Спішила, щоб вернутися в стадо до ранньої зорі.

 

Неважно, була то овечка, а може, баран,

Хотілось лизнути з чужого поля плоду,

Покинувши рідну комору, вийшов за стан,

Відтак зайшов у глибоку, каламутну воду.

 

Та нишком, тихо, щоб ніхто не бачив,

Перескочивши через високий тин,

Обминувши обережно лай собачий,

Повернувся у стадо так званий син.

 

В гріховному світі вдалось побути,

Хоча й недовго, бажання душі погасить;

Пішов туди напитись отрути,

Адже так яскраво чужий вогонь горить.

 

Одежу білу він там забруднив,

Нечистими стали руки та ноги

Грішний бо світ його полонив,

Перейшов за бажанням чужії пороги.

 

Над нами є Господнєє око,

Воно досліджує наші серця,

Проникає в серце глибоко-глибоко,

А часу так мало, все йде до кінця.

 

О сину невірний, подумай над тим,

Що у глибині твого серця лежить…

У небо не підскочиш, як через тин,

Скоріше обмийся, бо гріх тебе спопелить!

 

Господь любить вірного, святого,

Який не заглядає в грішний світ.

На нього покладе вінця золотого,

Чистий серцем підніметься вгору в політ.

 

Дух Святий в нас все про нас знає.

Проси, Він покаже, де духовна проказа лежить.

Тільки вірні заселять небо безкрає.

О, спіши, бо час швидко біжить!

 

З великою лютістю ворог претендує

Собі забрати душі, що виходили за стан.

О сестро, о брате, хай твоє серце відчує,

Що на тебе ворог поставив капкан.

 

Писання свідчить, Дух Святий вчить

Йти вгору по сліду Христа,

А чужий вогонь, хоч яскраво горить,

Веде до смерті, в нім повно зла.

 

Господь нас вибрав, слава Йому,

Для нас відкрив небо безкрає.

Не варто міняти світло на пітьму, –

Нас вічне блаженство чекає.

Продолжение »